Легенди про вишиванку

Вишиванка ще з давніх давен стала символом українського народу, його єдності та традицій. Цей одяг вважається не лише оберігом від біди, а й символом краси, щасливої долі та приналежності до українського роду.

В Україні вишиванка є святинею та передається від покоління до покоління, розповідаючи історію українського народу крізь роки та століття.

Існує безліч легенд про українську вишиванку, і деякими з них ми хочемо поділитися з Вами!

Як з'явилась вишиванка – легенда про вишиванку

В одному з українських сіл жила бідна жінка, в якої було четверо дітей - два сини та дві доньки. Діти тішили матір турботою та працьовитістю, були слухняними та добрими.

Йшов час, діти підростали, і колись маленькі хлопчики стали дужими парубками. Одного сонячного дня вони підійшли до матері та попросили її благословення в дальню дорогу, в яку брати зібрались вирушати. Сльози виступили на очах у матері, вона благословила синів та почала збирати їх в дорогу. Весь день жінка, не покладаючи рук, пекла хліб та варила узвар. Вже надвечір любляча мати сіла шити сорочки для парубків. Ось і день добігає кінця, ніч тихо опускається на луги та поля, а жінка дошиває останню сорочку.

Надворі вже було темно, коли мати присіла біля сплячих синів, вона довгий час дивилася на них лагідним, люблячим та ніжним поглядом. Незчулась вона як задрімала.

І наснився жінці дивний сон: ніби хтось тихенько та легенько ходить по хаті, тягне до неї руки, а в руках сорочки. Але сорочки не звичайні, а з вишивкою на шиї та рукавах, там були і квіти, і листя, і червона калина. Кольорів було небагато: чорний, червоний і зовсім трохи жовтого та зеленого. Довго мати розглядала вишивку та милувалася нею, аж поки не почула голос:

“Виший і ти малюнок цей, тоді твої сини будуть міцні та здорові. Бо чорна нитка - то земля українська, червона - сонце, що гріє небосхил, жовта - то нескінченна любов матері, а зелена - молода травичка навесні”.

Прокинулась жінка, глянула на дітей, вони солодко спали. Взялася вона вишивати сорочки, як уві сні. Вколола голкою тканину і сталося диво - з’явився цілий візерунок. З першими променями сонця всі сорочки були вишиті. Сини подякували матері за турботу, вмилися чистою та прохолодною водою з криниці, посідали на коней та вирушили в далеку дорогу. Жінка з доньками ще довго стояли, дивлячись парубкам вслід та шепчучи молитви.

Минали дні, минали ночі, вже три роки пройшло з того часу, як брати вирушили в дорогу. Одного ясного дня, коли ще роса на траві блищала, заїхали у двір двоє молодих козаків. І полилися сльози гордості у матері, бо впізнала вона своїх синів, а донечки не могли намилуватися братами та розпитували їх про довгих шлях вдалечині від рідного села.

Сини вклонилися матері та подякували їй:

“Рідна матуся, ми повернулися додому живими, здоровими та повними сил, бо скрізь нас оберігала твоя любов та турбота”.

З тих самих пір український народ почав вишивати сорочки для парубків та чоловіків, щоб зберегти їх силу та мужність. Згодом дівчата почали робити яскраву вишивку й на своєму одязі, там були: квіти, листя, калина. І стало жити прислів’я серед українців:

“Яка сорочка - така й господиня буде!”

Ось така легенда про вишиванку, яка нікого не залишить байдужим!

Легенда про вишиванку-оберіг

Трапився час, коли люди почали раптово помирати від невідомої хвороби на українській землі. І не було від цього спасіння, людина могла спокійно йти, аж раптом вся скрючиться, впаде, чорніє та помирає.

Багато людей тікали до лісу зі своїх селищ, але й там хвороба їх наздоганяла, не жаліючи ані дітей, ані дорослих. Минав час, люди помирали і вже й поховати майже не було кому.

Жила в селі біля Дністра вдова Марія, хвороба забрала у неї чоловіка та дітей, лиш наймолодшенька залишилась - Іванка. Мати берегла дитину, немов скарб, але не вберегла. Захворіла дитина, блідне, не їсть та благає матусю врятувати її від страшної долі. Марія не могла знайти собі місця, ходила по хаті у роздумах та смутку.

Під вечір зайшла до хати старенька, подивилася на дівчинку та на мати, шкода їй стало цю бідолашну сім’ю і тоді вона сказала жінці:

“Дитина могла б жити”. І розказала літня жінка про те, що це Господь карає людей грішних, а чорти умертвляють всіх, на кому хреста немає, так і виходить, що помирають грішні разом з праведними. Порадила матері вишити на сорочці Іванковій хрести на рукавах та пазусі, чорними та червоними нитками, щоб чортам було добре видно.

Попередила бабуся Марію: “Не розповідай про це нікому, бо вмре дитина твоя і ніщо їй не допоможе”.

Вже цього дня вишила мати сорочку дитині, Іванка ніби ожила, зарумянилась та просили Марію вишити ще калину і листя. Пройшов деякий час та Іванка повністю одужала, тепер вона співає, сміється та грає.

Але сумні думки не покидають Марію, бо бачить вона, яка люди навколо помирають, як біля сусіднього будинку стоїть труна з двома синами. І тоді вона почала голосно закликати сусідів робити вишивки на сорочках, щоб вберегтися від хвороби безжалісної. Та люди не слухали її, думали, що вона сама не знає, що каже, що прийшов і її час помирати.

Тоді жінка схопила донечку та відправилась до церкви, вдарила кілька разів у дзвін, люди позбігалися. І тоді Марія звернулася до них “Не вірите мені? Думаєте я з глузду з’їхала, а мені просто шкода Ваших дітей!”. На цьому вона зірвала з Іванки сорочку, донечка почорніла та померла. “Вишивайте сорочки собі та дітям” - це були останні слова жінки, після чого вона навіки заснула біля своєї донечки.

З того часу народ України вишиває сорочки та носить їх, як оберіг від злого духу, проклять та хвороб.

Легенда про борщівську вишиванку

Легенди про українську вишиванку торкнулися й борщівської вишиванки, яку можна побачити навіть в наші часи.

Поява борщівської вишиванки уходить корінням в нещасливе кохання та смуток розбитого серця.

Закохалася Марійка у красивого парубка, молодик обіцяв прийти свататися, однак не дотримав свого слова та обрав собі іншу наречену. Боляче Марійці було, смуток охопив її та вона збожеволіла. Сиділа вона днями і ночами, вишиваючи весільні сорочки чорними нитками, довго трудилася.

Після того, як вишивка була готова, Марійка вдягла свою весільну сорочку, пішла до найближчого ставка та втопилася.

Батьки дівчини, розбираючи її речі знайшли багато сорочок дрібно та красиво розшитих чорними нитками. Вишивка настілки сподобалась жителям села, що вони й самі почали її робити. 

Сьогодні борщівська вишиванка є незамінним атрибутом культури нашого народу!

Вишиванка-оберіг, яскравий символ долі українського народу

Читаючи легенди про вишиванку, неможливо не помітити, що цей одяг прийшов до українського народу через вірування та прикмети. Вона служила оберігом, символом сили та любові, передаючись від батьків до дітей.

І хоча в наш час люди вже не настільки вірять в прикмети, вишиванка була, є і залишиться невід’ємною частиною української культури.